(Село і люди)
Товаришу! Побратиме! Друже!
З найкращими побажаннями до тебе звертається Блакитна Кульбабка!
Загубилися ми одне від одного в просторі та часі. Заблукали в лабіринті проблем, турбот, негараздів. Кожен сам за себе.
Лише біль в серці одна. Якщо ти дійсний УКРАЇНЕЦЬ, де б ти не був.
Болить серденько за Україну-неньку!
За сучасну дійсність, за майбутнє.
Запитай, шановний читачу, де я був до сьогоднішнього часу? Чому мовчав?
Блакитна Кульбабка була в шоці!
Написав дуже багато оповідань, звернень, тлумачень – рукописів. Особливо самому мені сподобалось оповідання-звернення до «самодержавця всія Русі», до отого половинки Распутіна… але…
Мене обрізала моя цензура… Є в мене редактор, який «одобрям! Чи «не одобрям!» мої твори. Жити їм чи покриватися пилюкою в домашньому архіві.
Так от що він мені сказав… Отой довбань.
Сказав, що я займаюсь пла-гі-ат-ством.
Конечно зі свого даху тлумачу уже всім відоме… надруковане колись кимось.
Наказав використовувати лише свої життєві факти, а не умозаключення свої з інших джерел інформації.
Отакої!
Образився я на редактора… опісля зрозумів, що він має рацію…
Для чого мусолити те, що всі і так знають. Ось село та люди! Ніхто ніколи не описував ще з пір колективізації…
Оте «за-пад-ло», що з нами діється тепер!!! Ота «трепанація черепа», що хтось з нами зробив…
Мій бо наказав не перевертати з голови на ноги уже колись кимось подану інформацію…
Пиши своє! Від себе! Що відбувається навколо тебе! В наш час! Одним словом! Село та люди!
Як завжди подаю історію-оповідання зі свого життя «зі стріхи свого дому!».
Недавно довелось мені бути свідком одного дійства, що висвітлює сучасну дійсність в суспільстві.
В районному центрі довелося мені бути по справах.
Зайшов до хлібного магазину купити хліба. Стою в черзі. Багатенько людей. Чомусь нам на село возять не хліб, а «мацу». Дуже поганий хліб. Є змога зрівняти з хлібом, що печуть в області та районі.
Травлять людей на перефирії по селах.
Ми, українці, самі себе травимо!
Так от. Роздивляюсь я вітрину. Під склом виставлені зразки хлібобулочних виробів.
Підходить до нас старий сухенький чолов’яга. Споглядаючи зразки, тикає мозолистим пальцем в один із хлібців та й каже потилиці однієї із жінок:
Дід – Ось цей хліб колись коштував 1 грн. 20 копійок. Теперо втричі здорожчав. Гривня обезцінилась…
Жінка розвертається до діда обличчям:
Жінка – Діду, вспомнили, коли були молодим?
Дід, підтримуючи розмову та розполагає співрозмовницю:
Дід – Ні, не так! Не так кажуть в народі: « Згадала стара, коли молодою була!»
Жінка – Знецінилось людське життя. Ні що не коштує! Гинуть наші хлопці! «Цвіт нації». Голими тілами на «амбразуру системи».
Дід – Так! Таки так! І скажіть, людоньки добрі! Умом недосяжно зрозуміти. Колишнє СРСР. Всі народи потерпали від війни 1941-1945 рр. Постраждали від фашизму. Ідіотизм. Тепер самі ж себе одне одного винищуємо… повернулись до джерел того клятого фашизму… За що?
Лише за те, що маємо свою думку…
Хочемо жити не стереотипно нав’язано за 100 років існування…
Жінка – Уму недосяжно звідки береться ця агресивність одне до одного… Люди добрі. Що нам ділити? Жити б по-людськи, не по-скотськи…
Встріває, напевно що комуністка, верещить! Жінка середніх років. Кричить! – Ви фашисти! Прєдатєлі!
Розмахує руками.
- Ви неблагодарні тварини! Позабували добро, що Вам робила Росія. Бандерлоги – одним словом! Неможливо чути отаку брехню… Неможливо жити…
Дід – Ну як Вам тут дуже погано, то їдьте до себе в Росію…
Комуністка – Дочка вже виїхала… Поїду і я…
Жінка перебиває – І скажіть, звідки береться така агресія?
Жінка сама і відповідає – Із лона матері! Потім виховання впливає на особистість…
Комуністка – Яке може бути виховання у бидла? ? ?
Дід – А за таке не подивлюсь, що Ви – жінка! Можу дати і по зубам…
Люди з усіх сторін:
- Не потрібно сваритись!
- Замовкніть! Не сваріться!
- Тихо! Дайте спокій людям!
«Комуністка» крутиться на всі боки. Кричить!
- Що наробили «майдануті»? Погано їм жилось?! Теперо вся країна має проблеми. Весь люд в біді…
Жінка до «комуністки» – Жіночка, прошу не кидатись слиною на всі боки… Я вже вся мокра… Помовчіть…
Запала тишина.
Підходить черга. Комуністка проросійська купляє український хліб «спечений бидлом». Ну а нашу українську натуру знаєш? Та ще й жіночу? Так по-розумному. Мудро. Звертається спокійно жінка до опонентки «по-непорозумінню». (Нехай так буде). Точніше спині комуністці каже:
Жінка – Знаєте, жіночки? Я сиділа перед телевізором і плакала, коли йшла трансляція з Москви про демонстрацію. Люди вийшли на вулиці столиці на підтримку України проти війни. Протестуючи проти війни.
Дід з іронією! – Та то ж у Москві! А ви, шановна, прожили багато років на Україні. Їли! Пили! Насрали! Тепер тікаєте! Ми для Вас бидло! Було! Є! І буде! Ото так і дітей навчили!
Жінка-комуністка тікає з крамниці:
- Да! І у цього бидла ще й голос прорізався!
Блакитна Кульбабка собі думає!
- Звідки береться агресія?
Сам собі відповідає:
- Коли свиню відтягнути від корита, то що вона робить? ВЕ-РЕ-ЩИ-ТЬ!!! Кусається! Людина-свиня пішла далі свого «маленького брата»… Коли обрізати її збагачення, вона піде У-БИ-ВА-ТИ…
Так ото в нас! У людей!
Люди – Звірі!!!
12 жовтня 2014 року.