Star InactiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

Article Index

Мої привітання тобі, брате, Олесь!

В цьому листі дам відповідь на твоє прохання не відмовитись від тебе (нас з мамою).

Зауважу, що від тебе ніхто ніколи не відмовлявся. Тобі також ніколи не зрозуміти, що ти сам від усього відмовився по своєму житті.

Олесь, на даний час мені немає діла до тих, (як ти пишеш), які є ще гірші за тебе.

Мене більше турбує мій клопіт (хвора мама) та твоє пропаще життя.

Ще раз наголошую (для дурнів), що ми з мамою ніколи від тебе не відмовлялись.

Відмовлялись ми від твоїх «наїздів», сварок, бійок, п’яних оргій, марнотрацтва, кривд, крадіжок. Відмовлялись від усього того, що нищило тебе самого по житті, та не давало спокою нам.

Твої «прибабахи» доставали до самісіньких печінок. Людина ти без обов’язків, права качаєш надмірно, не по можливостям, не по заслузі. Тому що відповідальності ніякої немає по житті ні за себе, ні за рідних (кого любиш).

Скільки марно витрачено на тебе часу ?

Воно ж те життя не безрозмірне. В пусту кинуті і мамине здоров’я! врешті решт в пусту кошти! Да! Да кошти!

Все марно! Все в пусту! Все в жопу!

Олесь, будь добрий, відповідь дай на таке моє запитання.

Чи можу я покластися на тебе в лиху для себе годину? В скруті чи зможеш мені допомогти? Як брат, рідний брат, як син своєї матері-каліки, що чекає від тебе до-по-мо-ги?

Напевно що ні! Ні! Ще раз ні!

Ти довів то по житті. Як ти всіх посилав на хер. Так всі послали тебе… лишилась тільки біль, мамина біль… допомагала тобі як могла…, тепер не може! Сама потребує допомоги!

Не буду стверджувати, що ти у нас такий гастролер з прибабахом тільки по своїй вині. Бо ми з тобою разом з дитинства.

Пам'ять мені змальовує ляпсуси батьків в твоєму вихованні. Та наглядний приклад батька…

Один єдиний прокол (не знаю як то мотивувати) батьків, чи то долі, обставин, розкажу далі.

Весілля на селі. Раніше гуляли всім людом. Ми, дітлахи різного калібру, бігаємо поруч з дорослими, веселимося, спілкуємося, танцюємо… Де за нами угледіти?!

Був на селі у нас бездітний чоловік. Мав лише жінку. Чи-чи-ков його прозивали. Ось що удумав чолов’яга на свою розвагу, на потіху іншим.

Зібрав дітлашню біля себе. Приніс пляшку горілки та й каже:

- Хто вип’є стаканчик горілки – дам рубля!

О! тоді (50-ть років том) то були неабиякі гроші для дитини. Багато цукерок можна було купити. Всі розсміялись та відмовились…

- Я вип’ю!


 

Наливає придурок Чичиков один стакан. Під сміх таких же примурків дорослих і нас мало розумних дітей ти глушив, Олесь, ту горілку як воду. Був ти малий та дурний. Не знав наслідків. Поруч не було батьків. На моє прохання зупинитись (а я молодший) ти відмахнувся як від назойливої мухи.

Тобі хотілося бути в центрі уваги.

Клоун ти, Олесь, був з дитинства.

Мені 5-ать років, тобі 7. Неабиякий розум.

Посміялись дорослі та й покинули тебе напризволяще. Коли тебе знайшла мама, ти був мертвим, валявся долу. Я теж не міг зрозуміти, що з тобою. Що водка є токсичною для дитячого несформованого організму. Як ти вижив, то Богу тільки відомо, та бідолашній мамі. Цілу ніч блювотиння, судом, муки, плачу матері. Мені ж якось удалось розтлумачити причину твого стану. Так на другий день погнав тато до Чичикова за поясненням його підлого вчинку.

Хитрий Чичиков знав підхід до тата. Налив татові 100 грам – інцидент був знятий ціною твого життя в майбутньому понівеченого. Надалі не Чичиков розгрібав завали та біди твої, а нам рідним то на голову звалилось. Тепер розгрібаю я.

Чесно кажу, як би (дай Бог) з моєю дитиною таке приключилось, то вбив би на місці ту людину за свою кровинку!

Не зрозумів своїх батьків на той час!

Олесь, так ти клоуном залишився по житті. Тікав від науки, лінувався до праці. До снаги були тільки розваги, веселі компанії, горілочка, дівки…

Пішли твої зальоти, концерти… Гастролер.

Викрадення у односельчан транспорту (машини, мотоцикли). Коли вони вночі зморені від праці сплять, ти, виспавшись в день, гастролюєш вночі.

Щоб син не сів, батьки платять шалені гроші за тебе (молять, просять потерпілих не подавати заяву до суду на тебе).

Батьки платять за безцінну дорогу п--ду, бо домагання до однієї такої як не путьової жінки у тебе увінчались не успіхом. Зате батьки у неї предприімчиві. Викуп за домагання потребували у наших батьків. (комедія)

Прокрався. Знову батьки платять та не допускають справу до суду.

Ти ж від невідповідальності став безпрєдєльщиком. Некерований в своєму ханжестві. Потрібно ж до такого додуматись.

Рідній тітці-каліці продав мішок краденого зерна для курей вдень. Вночі ж прийшов і вкрав у неї то зерно, сам же його конфіскував.

Вона подала заяву до суду (дільничного викликала), не знаючи, що то ти був. Тебе ж і підловити з тим зерном. Коли ж то по гарячим слідам вияснилось, то пізно було забирати заяву. І поїхав ти в місця в «столь отдалённые». І сидів ти недовго. Коли повернувся, то…

На два села було два гастролери, ти та дівча ще одне. На один совхоз два гастролери. Ти такий не путьовий та дівча, що пройшло Рим-Крим та мідні труби!

Ви поєднали свої долі, серця, так би мовити.

Ти зробив широкий жест своєї надломленої душі, підняв з болота жінку з двома дітьми. Взяв з нею шлюб. Придбав ще своїх двійко діток. Жити та радіти, але ж ні!

Тобі скучно по житті стало. Тримався ти у шлюбі з жінкою-екстрасенсом 15-ать років. Тобто вона тебе тримала від пияцства. Потомственна відьма мама у неї, передала знання своїй доні – жінці твоїй. І все було б добре. Як там не жили. Але травила вона тебе скандалами, перекидала всі клопоти по господарству на тебе, ти навіть корів доїв, крім того працював каторжно трактористом. Вона навіть їсти лінувалась як тобі, так і дітям зварити. Старша донька була за маму твоїм дітям.

Але ж бачили твої очі, що вибирали. Не була вона путьовою по житті. Любилися, кохалися та розісралися.

Одне що зробила для тебе та відьма - відтягнула пияцтво на 15-ать років.

Коли ти зірвався і почав знову пити, обібрала вона тебе, як липку, вигнала з хати. Дітей намовила і діти відвернулись. Те, що придбав за роки праці, пішло «коту під хвіст», тільки не тобі.


 

Діти і жінка заявили, що нам такий тато (чоловік) не пот-ріб-ний!

Пияк, грубіян, скандаліст, забіяка. Видоїли у тебе все, що надбав за роки спільного життя, та й вигнали у «свобідне плавання». Ти як завжди не-со-про-тив-ляв-ся!

Вирвалась на свободу твоя похіть.

Тобі лише дай можливість покарулесити.

Олесь, ти ніколи не проявляв зусиль не те що дертись догори по життєвій доріжці, але боротися за себе, навіть утриматися на прямій. Тобі було скучно, ти падав в прірву п’яних розваг, паскудства. Працював важко, заробляв і про-си-рав все з розмахом на широку ногу. На шльондр, на горілку. О! тебе всі люблять, коли в тебе є гроші. Коли закінчувались кошти, ти нікому не був потрібний. Так і тепер, твої «подруги» та «друзі» - чи спілкуєшся ти там з ними з тюрми! ? Допомагають вони тобі? Чи забули?

Коли я віддавав свій життєвий час та здоров’я служінню Батьківщині, захисту її кордонів, ти тут разом зі своєю жінкою добряче обкрадав свою рідну маму. Запроси у вас були набагато більшими ніж можливості.

Не будемо про те ханжество ваше детально. Поодинокі приклади наведу з багатьох.

Не один з них – декілька.

Скільки разів давала вам мама кошти на пам’ятничок на могилку батька?

- Добре! Добре, мамо! – відповідали ви.

На тому ваші потуги закінчувались.

Навіть тим не гребували. Забирали гроші на свої витрати. Потім жаліється мені старенька, що ні пам’ятника, ні грошей.

Твої мізки б до того не додумались, до чого змогла твоя жінка.

Захотіла вона в Італію, за кордон.

Грошей то немає.

Бере вона в одного із односельців гроші (доляри) в борг. Натомість дає розписку (закладну) на мамину хату. На нашу з тобою хату. Своя мама з хатою є у неї. Але ж навіщо то закладати, вона дурня (тебе) використовує. Як то  кажуть помела тебе (мене з мамою). То все було зроблено поза нашими спинами, та зі згодою твоєю.

Вона і собі добре не зробила. Бо вигнали її з тої Італії. Там ледачих не тримають. Та ще й тих, що крадуть.

За той період, коли жінка твоя повернулась, кредитори нагрянули до мами відбирати хату. Грошей з Італії не поступило, немає чим борг віддавати тобі та жінці твоїй.

Викликала мене старенька (зі світів), її бідну голівоньку рятувати.

Що ми з нею пройшли?

Поневіряння по сусідам, по земельним інстанціям. Хата та земля не були оформлені. Як то при Союзі жили?

Ліпили як пташки з гнізда та й жили!

Ніхто не забирав землю, давали навпаки. Тут на ту біду ще сільська рада руки протягнула до землі наших предків.

Відстояли (ми з мамою), відвоювали землю-спадок!


 

Мудак ти, Олесь!

Наголошую, що не від тебе ми відмовляємось, а від твоїх діяній. Безпрєдєльщик.

Дєятєль! Довіритись тобі рівно накликати на себе біду, положити голову на плаху.

І мене до сих пір душа та серце болить. Після смерті батька, впала наша ненька на ноги. Падає старенька, забивається. Це ж село. Город, невелике хазяйство. Відро води і те треба принести.

Повалилась грубка у старої. Як раз холоди наступають на п’яти. Просить тебе прийти допомогти відремонтувати. Бо уже ноги не тримають, руки заслабкі. Раніше сама все робила. Живете Ви в одному селі, тільки в різних кінцях. Тобі немає коли.

Пише мені мама листа. Все бростю, їду на підмогу, знову рятувати рідну неньку.

Намотався я за ті роки, поки мама хоч якось ходила-повзала.

Навесні город посадити, влітку заготовити дрова на опалення зимою, восени зібрати врожай, законсервувати овочі, фрукти.

У мене ж сім’я, діти, робота.

Прошу тебе, брате Олесь,взимку лише допоможи мамі, води занести, дров, вугілля. Діти у тебе великі. Нехай провідують частіше бабу, допомагають. Де там!

Тобі, як завжди, немає коли?

Плювати тобі на свої обов’язки, ти лише права можеш качати.

Брати ти, Олесь, навчений. От віддавати тебе змалечку не навчили.

До тебе ходив я, брате, як по милостиню з проханням. Весна, літо, осінь - беру відповідальність за маму. Ти ж, прийшов час, допоможи старенькій взимку.

Далі ще гірше. Взагалі ходити мама перестала. Тобі, та твоїй жінці, і в голову не прийшло забрати до себе стару немічну жінку (до себе до хати). Поділитись своїм теплом сімейного очага на зиму...

В вашій хаті вам самім місця мало було від сварок та скандалів. Немає толку.

Прийшлось мені взяти всю відповідальність по догляду за мамою.

Пішов ти в жопу, примурок Олесь!

Бо дехто з дітей безвідповідальний. Користає стару, в допомозі відмовляє.

Пройшли роки мого «заслання» на село з міста по догляду за паралізованою мамою.

Все «устаканилось» у сім’ї Олеся. Віддали ви борг за Італію, викравши у мати та батька майнові сертифікати та продавши їх. Ті що на пам’ятничок діда були. За рахунок батьків все ж таки підтягнули свої матеріальні статки.

Бог вам суддя! Ми з мамою вам ту кривду прощаємо! За свій кошт поставили діду пам’ятник над могилою.

Що ж далі?

Коли оформлялась спадщина по інстанціям, мама мені порадила оформляти всі документи на себе.

- Бо, Олесь все про-се-ре!

То дослівне цитування її слів. Я так і зробив. Таким чином поставили Табу на спадок, уже мамин вам, Олесь, з твоєю предприімчивою жінкою.

Що ж тут розпочалося!


 

Твоя жінка неабияку посаду займає в сільській раді! При-би-раль-ни-ця!

Єстєствєнно володіє інформацією

Що? Де? Коли? У кого? Як?

Та ще й відносно себе…

Ознайомилась вона зі станом нашої спадщини. Пронюхала!

Ніколи не думав, ні гадав, що при живій мамі буду воювати з братом за спадок.

Жінка тебе натравила, ти став бігати до нас з мамою, виставляти претензії. Де ж твоя совість, Олесь? До чого ті скандали?

Ну добре! Ми з мамою погані!

Поставили тобі та твоїй жінці-екстрасенсу табу на спадок. Що встигли, то вкрали ви… Ми, що встигли, зберегли.

Олесь, відповідай мені на питання, де все те, що ти заробив своєю важкою працею у совхозі за 40-ок років?

Де те, що ти нажив за роки, прожиті в одружені?

Ти залишився без дому, що виділив тобі совхоз як трактористу. Без землі. Без пенсії. Все жінка прибрала до своїх рук.

Не давали тобі пенсії. У документах була помилка на оформленні твоєї пенсії. Неправильно занотовано. Ти був тракторист, а записали ме-ха-ні-за-тор. Вийшло так, що працював трактористом, гроші видавали в половину менше, як механізатору. Приповз до мене. Допоможи!

Невагаючись допоміг тобі. Підняв архів дані, витребував, виїздив тобі пенсію.

Де вона, Олесь?

Коту під хвіст пішла!

Як то можна довести справу отримання пенсії до безглуздя! Тобі дає держава гроші, а ти не можеш їх отримати лише із-за того, що загубив паспорт. Чи може хтось зацікавлений в тому, щоб ти був без документів. Бомжем!

Знову ж таки запитаю тебе, Олесь!

Ну ми з мамою погані! За спадок забудь!

Ображатись – це твоє право!

Де твої надбання, що ти заробив за все своє життя?

- Де ж твоя хата (дім) ?

Просрав…

- Де ж твоя земля ?

Пропив!

- Де ж твоя пенсія ?

Прогуляв!

- Де ж твоя сім’я ?

Проскандалив!

- Де ж твоя свобода ?

Прокрався!

Ти знову просиш допомоги!

Чому я повинен витрачати своє здоров’я, свій час життя в пусту? Не маю права на те!

Твоя жінка – відмочка – екстрасенс дійсно хоче твоєї смерті. Поки ти живий, ти є дійсний конкурент на все майно, що ви разом нажили. Вона при житті твоєму наложила свою руку на все. Коли ж тебе не стане, вона буде повноцінною володаркою. … Ось і відповідь, де твої документи.

Я ж тобі, брате Олесь, бажаю міцного здоров’я і довгих-довгих років життя.

 

Твій брат, Блакитна Кульбабка

20.01.2013 р.