Star InactiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

Article Index

Трагічне оповідання

Любий друже, вітаю тебе.

Не так давно ми спілкувалися з тобою.

Що робити? Коли з мене пре як з автомату Калашнікова. Хочеться розповісти свої історії, поділитись з тобою своєю правдою життя. Не знаю чому, але я завжди в центрі якихось надзвичайних для себе подій. Як то ще кажуть, що життя нам подає знаки, підказки. Спостерігай! Аналізуй! Описуй!

Обставини так складаються, що дійсна сучасність не дає змоги поділитись з тобою минулими своїми пригодами. Найсвіжіші, найкумедні – хочу ними з тобою поділитись.

Сьогодні опишу випадок з присмаком печалі. Не кумедний! Можливо іронічний трохи. Трагікомедія напевно. Тобі вирішувати. Воно трохи легше живеться, коли смієшся сам над собою. Така собі трагікомічна історія.

Є у нашому селі люди, ціле покоління, до яких я ставлюсь з повагою. Виріс у них на очах. Признаюсь тобі, шановний, не в благополучній сім’ї. Тато мій, нехай земля йому буде пухом, добряче зловживав оковитою. Працьовитий був, як і всі люди, що пережили голодомор, війни, примхи радянської влади.

У мого тата було два обличчя.

«Дві сторони медалі» - жарт невдалий.

Коли тверезий – хороша людина, коли п’яний – погана людина. Використовували його односельці (за 100 грам) по повній програмі. Знайди в наш час дурака, щоб щось зробити за таку оплату. Фіг знайдеш!...

Перевелись такі. Мій тато був ще й трактористом. Ну ти розумієш до чого я веду? Про покоління людей, що нам, дітям їх, дарували нормальне дитинство. Ми були ситі, вдячні, учились…

Моє покоління не знало війни, голодомору. Тим не зрозуміло мені, чому ми такі нетерпимі, алчні… жорстокі? ? ? напевно тому що ми не знали, не навчили нас вірити в Бога! Відлучили від Всевишнього. То моя тільки думка, вона може бути не-об-єк-тив-ною…

На разі, можливо ця історія дасть пояснення, чому я так думаю.

Так ось! Дитинство моє промайнуло на очах односельців. Люди дали мені перші уроки на виживання, закваску, стержень, приклад. Слова кинуті дитині 5-ти років: «Нічого путящого з цієї дитини не вийде – там тато пияк!», підстьобнули, вдарили як батогом боляче по спині. І то кинула віруюча людина. Можливо, я зробив щось по дитячому не правильно. П’ять років то неабияке багатство розуму дитини в дитячому садку.

Спина моя не зігнулась під тяжкістю недобрих тих слів, рота я не відкрив, огризаючись!

Дулю скрутив у кишені: «На ось, тітка, викуси! Не буду я пияком, як тато!!!»

Хочу розповісти про тих людей, що підтримували мене в дитинстві. Їх не багато зосталось в наш час.

Після чергової бійки, скандалу тата (був п’яний) мене гнали звідусіль, дітей намовляли не товаришувати зі мною. Боляче було! Так! Боляче!

Коли ж я чув справедливі слова в захист свій: «Дитина не відповідає за вчинки батька! В чому її провина?» - мені давали шанс бути людиною, не давали впасти в прірву образ, затаєної мстивості, злості.

Мені вибудовували пастки і я як дитина не складав іспиту, попадав у них.

Одна «розумна» жінка попросила мене поприбирати в кімнаті свого будинку, витерти пилюку, помити підлогу, полити квіти. За ширмочку на вікні підклала цукерки в кльочу. Ваш герой, тоді ще не Блакитна Кульбабка, знайшов їх і з’їв ті цукерки. До школи то було ще. Сусідка така винахідлива була. Вчила мене життю… ну до мене й прикипіло тоді тавро крадія. В школі всіх «дохлих котів» на мене вішали. Але! Знаходилась людина, яка допомагала мені знайти справжнього винуватця, тих незаслужено присвоєних на мене бід.

То я вже про школу пишу.

Дійсно радянська школа… Всі мали по заслугам. Чи то дитина предсєдателя колхозу, чи тракториста та пияка. Як що ти гарно вчився, тобі ну просто не могли погані оцінки ставити, тебе не могли оцінювати інакше, як ти заслуговував.

Ти любив людей, люди теж любили тебе, протягували руку допомогою не відверталися від тебе.

Різні були односельці. Добрі і злі. Рідна моя школа, віддані своїй професії, порядні вчителя. Не знаю чому? Я був по дитячому відкритий, тягнувся до чистого, світлого. Гарно вчився. Любив людей, любили вони і мене.

Промайнуло чимало часу. Так доля розпорядилась, знову я в своєму рідному селі.

Ідуть в останню путь люди, яких поважаю. Тому завжди стараюсь провести їх в останню путь. Туди, де лежить мій тато, відпочивають бабуся, дідусь, прабабця,….

Хоронимо стареньку бабусю, багатодітну матір. Одне із дітей – моя однокласниця. Хоронимо всім селом. Пішов Ваш Блакитний Кульбабка по можливості допомогти, вшанувати стареньку. Несуть покійника на руках, всі його атрибути для похорон.