Star InactiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

Село та люди

Трагікомічна гумореска.

Казочка про «країну чудес», або про «престиж» людей, що віднайшли для себе в своєму існуванні.

«В некотором царстве, некотором государстве не давным давно», на вулиці казковій проживав народ різного рівня життя, свідомості, духовності….

Країна «кривих дзеркал», бо відображення своєї сутності в людській подобі продиктоване часом, обставинами…

В кінці то кінців історією епохи… тут тобі «кримінальний авторитет», що знайшов гавань для себе тиху, живе по поняттям, не гребуючи застосовувати всі методи виживання, набутих в зоні, в подобі та тілі жінки, вподобавши та прирівнюючи себе до «Ахнотопа». «Опущений» по всім законам кримінального світу в зоні…

Тут тобі і «курочка» і «сексот»… Чи не перевернута уява та приминання людських якостей… Точніше спотворене…

Тут тобі і «Хуліо Єгнасіо», що викупив хатині та будує вже 10-ий рік замок. Щось будує, будує… ніяк до толку не доведе… чи то грошей бракує, чи то розуму (можливо грошей).  Ось закалку проходе «кльову», бо з ранньої весни до пізньої осені бігає по вулиці в одних плавках, виставляючи туго обтягнуте чоловіче «причандалля» своє всім на показ… а там таки щось є… заростає в сільській цивілізації як у «дебрах» - непрохідних хащах Амазонки всіма доступними для чоловіка заростями. Ні очей!... Ні не очей! Обличчя немає.. Є голий чолов’яга з головою сніжної людини…

Жінка його «Мать Тереза», бо прийняла місію «миротворця». Ходить з собачкою своєю «пуделем» - Чаком Норисом зовуть. Схожий до свого хазяїна… Тільки очі видно, а то зарослі вигорівшої землі і Амазонки…

Так ходить вона по сусідах, утрясаючи конфліктні ситуації між ними. Її Чак – собачка уже дуже «немолодий», але коли його випускають вночі на «свободу», він шукає, хоч і не може страхатись достойно так потертися своїм засохлим «членом» об якусь молоду сучку…

Чому я злий?...

Бо собачка Зоська моя є об’єктом терору того «сексуального терориста» - маніяка. Ніяк не можу його віднадити від неї… Гоню його, проганяю, а він упреться та дивиться на мене своїми наглими очицями. І скажи чи не правда, що пси схожі на своїх хазяїв… Чомусь я такої думки…

На цій вулиці живе і працьовита, підприємлива людина, що відповідає дійсно своїй фамілії созвучно Кал. Бо фермером задєлався на території проживання людей. Коли тримаєш багато свиней та корів, вони не тільки дають продукцію свого призначення «м'ясо та молоко». … Вони ще багато і сруть… А гамно воняє… Та ще якщо роками не чиститься, не вивозиться… Ті свині та корови плавають у власному «дермі»…

Уяви «шановний друже» як то сусідам… Особливо влітку, коли жара під сорок градусів… Бідні ті «сусіди», бо не знають чистого повітря.

Та ще сильніше жаль корів та свиней, коли взимку вони примерзають по коліна, вгрузнувши у власне гамно… Приходиться тому бізнесмену відривати їх від льодового поля, залишивши їх без ніг і хвостів (жарт), але то відповідає дійсності…

Бо було й таке…

Чи ти чув, шановний друже, як стогне коняка… Жах… Взимку… Коли холодно, мороз… З того не посмієшся. Коли виє так людина… Стогне, напевно плаче… Не солодко їй…

Спочатку я думав, що то сусід через дорогу, інвалід без ноги… Стогне – із хати доноситься мука людини, бо болить. Старенький, немощний, кинутий на призволяще своїми дітьми. Валяється, бо впав. А дітям і онукам немає коли підняти, бо всі як ті «барани», в шуканні шляхів заробляння грошей… Донька по морю бігає, продає «сємєчкі, кукурудзу та вино» відпочиваючим (це влітку), а взимку у неї «велике хазяйство», купа корів… свиней декілька. Разом з чоловіком живе і дітьми (великий виводок потрібно кормити, потім в люди вивести). Ні, ні! Вони не з бідних… З багатих… Є статки… Працьовиті – то факт. Інколи тільки часу на тата не вистачає… Та хрен з ними. Одне слово – ба-ра-ни.

Вибач,  шановний, бо писав за одного сусіда Кала, а перескочив на «Барана».

Ага, бо попутав крик (біль людини) та коня, точніше стогін коня. Стогнуть від болю і розпачу вони однаково…

Ось пишу я цю сповідь, а старий баран – інвалід, прикутий до ліжка, кричить своє «ге-й….», посилаючи у навколишній простір, у Всесвіт своє ще живе «ге-й , ге-й…».

«Люди я ще живий і маю відчуття».

Біда з цими старими, немічними людьми… Ні їм немає повноцінного життя, ні їм дітям…. Так ось…

Переходимо вулицю і ідемо далі…

Тут по вулиці, по-сусідські живуть старі люди… Все своє життя жили «во грехе», а тепер перед смертю вдарились в релігію… Не писав би я про них, бо маю жалість і повагу… але..

Ось ця невідповідність віруючої людини і наявність дійсності… Більше гра… Созданіє відомості… Немає глибини вірування, все поверхневе…

Коли зробиш «добро» і чекаєш, щоб заплатили… відповідно… Як це? Підкажи мені, шановний. Потім постійно виказуєш: «Скільки добра тобі зробили???» А ти неблагодарний… Єхидство виражене в людині… То далі…

Але… «Тримайся тих людей, що за добро можуть заплатити….» - то їх по життєвий девіз…

Знову «баран кричить» - уже 9-та година… Напевно впав, або засрався… Дочка ще на дійшла (у дворі разом живуть). Так ось!!!

Останній життєвий анекдот… про «віруючих лже». Посадив один із сусідів «святого» грядки поруч ж з двором його… Приходить і дивиться, а з ночі («Дірфе», так назвали його) вивернув фекалії на грядки…

Сусід: Дірфе, будь ласка, не лийте своє гімно на грядки мені. Овочі я ж споживаю…. Як то мені…

Дірфе: А що воно тобі мішає?

Сусід: Лийте собі – то добриво… Мені не потрібно.

Дірфе: А ти брата засадив в тюрму!!! – бекає він (то інша історія).

Сусід: Ви, Дірфе, свої гріхи відмивайте, однією ногою в могилі стоїте…

Дірфе: Невідомо, не знати то перший піде…

Сусід: Та живіть довго, щасливо… Бажаю ще посрати в памперс!!!

Ось так сучасні добрі сусіди перемовляємось по-сусідські…

Зауважу, що Дірфе років 60-ть як приїхав із західної України. За його єхидство до людей чомусь приклеїлось нелегально «бендера»…

Хай простить мені ця видатна людина за спотворену уяву односельчан… Одне слово – Східна Україна…

Чому же не відповідає дійсності відображання кривих дзеркал…

Далі йдемо…

За отшельника-наркомана писати не буду… не цікаво – там полнейший транс.

Вроді є жива людина, але її немає… Як то?

Віддаю на вільне плавання твоєї уяви, шановний читачу.

За багатія, що приїхав з Одеси, обложився (застроївся катакомбами одеськими) пишу з повагою, бо… Дійсно, вміє людина гроші заробляти і використовувати їх… по призначенню…

Можливо він і відгородився від того «смороду» не людського як реального, так і ароматичного…

Мало у нього часу на плітки та не достойні речі… Чистоплотний як ззовні, так, напевно, і в бізнесі… Ніколи не чув, щоб когось колись кинув, як оцей «Ахнотон». На крадєном розпух тільки тілом… а реально в житті без-тол-ко-вий. Торгаш… Тільки б де-щось урвати… вкрасти… обосрати…

Одним словом – Гемофродіт.

Є у нас на вулиці і людина, яка носить фамілію Чавк. Років 57-ми. Має землю в полі. Обробляє. Вроді фермер… Працьовита людина. Але має дефект… Щоб він щось про людину іншу хороше сказав… Зась! З того рота, як прорва, пошесть та одна грязь вилітає. Слова з ділом розходяться. Брехливий… Відмовився від матері, бо щось там з сестрами землю та майно не поділили. Коли прийшла пора дивитись за хворою сліпою мамою – відмовився… Разом в селі живуть… Десятиліттями ногою на поріг дому мами не ступав… Вона та мама серед людей не інакше як му-да-ком його називала, забувши ім’я, яке йому дала при народженні… Так ось… Грязна, неохайна людина як ззовні, так в середині…

Опишу його діяння ще за молоду…

Бо він корінний односельчанин…

А ти роби висновки, шановний читачу, що за тварюки бувають люди…

Їх і людьми неможна назвати.

Ваша Блакитна Кульбабка була курсантом військового училища. Влітку прибув на канікули додому. Літо-літечко, роки молоді. Ну спілкувався з молоддю односельцями… Хто вчився як я, а хто вже працював на селі… Прийшов і Чавк з армії. «Пиздобол та брехун» добрий був… Можна сказати «душа колективу молоді» був. Там де він, там сміх – регіт…

Відпочивала дівчинка з дідом у його домі мами. Дівча 14-ти років. Гарненьке, блакитнооке ангелятко… Закохався грязний і спотворений нелюдськими рисами Чавк у то дівчатко. Спочатку нам розхвалював її вроду. Потім же день у день… Розпочав нам ввечері по вихідним дням розповідати його перемоги над безневинним дитям…

Вплоть до ночі, коли ця грязна потвора залізла на дитину і сотворила половий акт з нею, а дід спав  і хропів в сусідній кімнаті…

Да пробачить мені Всевишній, що я став невільним свідком того ханжества… Гидко, бридко мені було тоді, і до сих пір  дивитись на цю горило подібну морду…

Але це не вся історія…

«Орангутанг» - так я його поза очі зву, так преподніс той бідній дівчинці «свою любов» до неї, затуманивши та запудривши мозки їй в безмежній відданості, що вона вірила йому безмежно…

Коли він отримав перемогу над нею, передав естафету іншим таким же дурням як сам…

Беріть!... Користуйтесь!!!

Ось Вам «продукт» соціального виховання без Бога в душі…

Але яке ж було моє здивування, коли… приїхавши на зимові канікули короткі, попав я на весілля Чавка…

Приїхала й та дівчинка до напевно першого свого «зрадливого» кохання, точніше на весілля свого першого кохання (потайного).

Наречена Чавка сміялась із історії походеньок свого майбутнього чоловіка, тримаючи подарунок від бувшої коханки – золоті сережки. Ось такі дива життя бувають.

Чи не відображення,спотворене –з кривих дзеркал…

Так і ходить по вулиці нашій ота мерзость і земля його носить… У нього все хороше і совість його не мучить. Так сини його по його шляху теж пішли… Але то інша історія. Історія обманутих, скривджених дівчаток підлітків покрутків… ще оспіваних Т.Г. Шевченко. Кривдники живуть приспівуючи… не несуть відповідальності за скоєне. З них примурків як з гуся вода…

Далі буде…

Бо мене вже тоншить від того ханжества людського…

Прощавай, любий друже!

До зустрічі!

Твоя Блакитна Кульбабка.