Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Зміст статті

(рубрика село та люди)

Боже, Україну збережи!

Болить серце Блакитної Кульбабки за народ український. Болить та тужить за ту «безнадьогу», що подарувала нам влада.

Не так сталося, як гадалося!

Народився на сході України. Зростав, навчався, формувався світогляд при соціалізмі. «Будували комунізм!»

 

Обдурили! Обманули!

До комунізму не дійшли. Повернулись до «самодержавія», то біш до «самодурів».

Вдолблювали нам в «бошкі наші»:

- Більшовики хороші.
- Бандерівці погані.

Родився я після смерті Сталіна. Тому пишу, освітлюючи події свого життя за цей імено період.

То, що після революції 1917 року «бідні стали багатими», ти, шановний читачу, знаєш.

Можливо воно зовсім не так. Але…Що не кажи… Як стверджувала моя мама, радянська влада дала змогу дітям навчатись, здобувати освіту. Ми – діти, були ситі, одягнені, мали безкоштовне медичне обслуговування, спокій в суспільстві. Та ж освіта відкривала двері на працевлаштування, (оте впевненість в завтрашнім дні). Здібності мали відкритий шлях до «Світлого майбутнього».

Мама моя трішечки «сфальсифікувала» дійсні факти життя. Все скрите не було явне.

В наш час проаналізуй, друже, інтелект Верховної ради та «видних можновладців». Скажеш про «Ай-К’ю» інтелекту в тому ж парламенті? Шановний, будь ласка, ознайомся з низкою законів, прийнятих за своє існування (7 скликання). Особливо прусь (сміюсь) із закону надання імен новонародженим дітям. Яке можна давати ім’я дитині, яке ні…

Чортівня якась!?

Друже, ну об’ясни мені, дурню, старе поговір’я: «Не ім’я прикрашає людину. Людина прикрашає ім’я!»

Блакитна Кульбабка засумнівалась в тому, що інтелект здобував освіту. Напевно тоді в ті часи таки отримували дипломи за допомогою туго набитого гаманця.

«Мани! Мани! Мани!» - все вони можуть. Не так, можливо, нагло-відверто-хамовито як в наш теперішній час.

На тому тлі проривались ми, «прості грішні» діти селян, робітників, шахтарів, інтелігенції. Проривались ми до якогось там «престижу».

Ось такий мій вступ.

Взагалі не про те хочу розповісти. Прагну висловити думку про істинний стан речей нашого суспільства, сьогодення.

Не зрозуміти нам сьогодення, не зачепивши минуле.

Життя зіграло зі мною злий жарт. Родився, зростав, навчався на сході українських земель. З молоком матері ввібрав в себе волю степових вітрів, проросійські ідеї, правила життя соціалізму (специфічний менталітет). Навчали нас бути чесним, справедливим, працелюбним, добрим. Був затятим східняком. (В тому той жарт). Западняки були для мене «коварні бендери».

Наглядний приклад жив у мене  під самісіньким носом. Сусід із «западної» України. Так співпало, попався «яскравий суб’єкт» западняка по моїм міркам, по моєму дитячому розумінні. Односельчани за його «єхидну морду» дали йому прізвисько «бендера»! Натерпівся ваш оповідач від його хамовито-несправедливого відношення до мене. Охочий був бендера цей до «бабського передку» до речі… Та то інша вже історія. Так каже ведучий Л.Каневський з телепередачі «Слідство з Л. Каневським».