Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Україні дайте волю!

Вирішувати її долю

Досить яничарам.

Жовто-блакитним стягом

Зігрілось серце

Змученого українця.

В душі радію тихо,

Мине нас, люди, лихо.

Мій рідний Схід

Танув холодний лід.

Не дали Союзу згоду –

Більшість за свободу.

Мій рідний краю,

В поклоні припадаю.

Мої з дитинства друзі,

По всій окрузі

Казали: «Змінилась ти.

Не стало в тебе доброти.»

Люди,

Яка ж то доброта?

Коли то правда свята

Відкрилась мені

До клятих ворогів.

Коли сплюндрований наш рід

Закопували в широкий рів.

Коли з голоду пухли люди,

Крик відчаю рвав груди.

Коли повстає картина,

Опухла з голоду дитина.

Втратила розум мати,

Начне дитину шукати.

Дитини вже нема.

Забрала голодна чума.

Чути голоси тих літ свідків,

З минулого божевільних криків,

Коли дітей різали і їли.

Чому на це ви очі закрили?

А скільки в НКВД-е

Замучених людей?

Скільки ж було розмов,

Розсудок мій холов.

Як же не розуміти,

Звідки всі ці біди!

Життя партократів,

Не бачити своїх латів.

Весь час працювати

І нічого з того не мати.

А дітей на поругу,

Материнську свою тугу,

Сестриця, зрозумієш,

Коли сина від себе відірвеш,

Генералам на знущання.

За які покарання

Молоде життя

Зійде в цинку в небуття?

- «За Україну вільну»

Сміх мені назустріч линув.

На душі гіркота,

Звідки ж ця сліпота.

І знову, і знову…

Тихо завожу розмову.

Бачу міняється погляд,

Родився новий світогляд.

На зміну підозріння

В очах розуміння.

І дякувати Богу,

Маємо свою дорогу,

Можливо в парламенті згоду,

Всіх благ для народу?!

 

03.12.1991 р.