Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 

Останні дні осені.

Світанок
Будить ранок.

Сонечко
Солодко
Потягнулось променями
З просоння
З-за обрію колиски
Помаранчевим диском.

Потягнулось,
Загубилось
Світлом
З хмар лабіринту.

Осінь блокує схід
Хмарами як слід.

Має велике бажання
Продовжити своє існування.

Без докору каяття
Задіяла всі свої уміння і надбання
Під гіпнозом
Дарує наркоти дозу.

Полонила
Небо закидала,
Запорошила,
Залатала, зашила
Хмарами - примарами
Сонечко покаране.

Побудувала фортеці мури
Чудернацькі споруди.
Огородила колючим дротом,
Виставила захисні доти.

Смуток розрадою
Розмалювала темними фарбами.

Чорно-сіро-синіми
Змарнілими посивілими.

Обрій
Насупив брови
Ще з ночі
Не може пролупити очі.

Осені діло звичайне
Напустила чари.

Нагода
Зіпсувати погоду.

Посміхається світило:

- Марне затіяла діло…
Без твоєї на те згоди
Буде кінець негоді!
Такі закони природи!

Через хмарову завісу
Просівається сонечко світлом.
Крізь густий на небі туман
Оптичним обманом
Променями
Вірними воїнами
Пробивається до землі
В світ живих.

На супротив
Чинить осінь опір.

Виставила дозором
Туман в степу прозорий.

Осінь
Автостопом
Бродить степом.

Молочною імлою літає,
Піснею без слова заколихує
.Проганяє лихо…
Ходить тихо , тихо…

На далі сфокусувалась
Як нечисть покусала.
Повитягувала не звідки
Страхіття
І в просторі ними смітить.

Стелиться дорогою
Потворою безголовою,
Дідьком волохатим,
Кометою хвостатою.

Тягнеться шлейфом,
Передає естафету.

Трясе скелетом
Страхополохом,
Жертву обирає,
Кістлявими руками хапає.

Кричить совою
Кличе за собою.

В клубах пару диму
Розпустила крила,
Сизим птахом
Летить степом.

З дитинства казкою
Явилась русалкою.
Плаває в сльозах туману
В морі - океані.

З неба впала
До землі припала
Загадковою
Степовою мавкою.
Біжить навмання
Шукає кохання.
Сміється, плаче,
Нерви лоскоче
Не знає що хоче.

Повитягувала зі снів
Тіні забутих предків.

Втратила здоровий глузд
Сумна осінь зовсім.
Відкрила в розпачі
Собі в поміч
браму у просторі часу.

Малює картини
З минулого дивні.

Розмитими силуетами
Підводами,
Одне за одним,
Запряженими кіньми,
Їдуть козаки до моря по сіль.
Степовими дорогами
Дніпровськими порогами.
На небі дороговказ
«Чумацький шлях»- компас.
Далекого дитинства казка
Козаки Чумаками мною звуться.

З мороку минулого пором
Озеро називають Сільпром.
«Копилка знань»
Серед місцян.

 

Осінь втомилась,
Втому що позавидувала
З шляху збилась,
Загубилась.
Під натиском сонечка
Розсіялась.

Моя машина золотавим птахом
Летить степом.
Уявний літак
Мій золотавий птах.
Асвальтована дорога -
Смуга аеродрому.
Обабіч лісова смуга
Біжать поруч змагаються
Одне одного
перегнати намагаються.

Тягнуться машині у слід
Дерев віття.
Відлуння ранкового страхіття.

Гуляйполю
Воля.
Побіг зеленої пшениці
Кришталиками роси світяться,
Переливаються, іскряться.

Полонить зір
Злітають у вир
Вертепом
Чайки далеко,
Кружляють степом.
Ніби світлячки-чаєчки
Білими метеликами
Мерехкотять крилами
Світла плямами.
Завжди акуратно гарні
І в ці дні
Сумної Осені.

Надією оберіг
На шляху моєму ліг.

За чайками слідом
Засліпило сонечка світло.

На землю падаю -
гепаюсь…
Звичайно ж поглядом,
Так болісно.

Під машини колеса
Ногами босими
Вилетіли куріпки
Строкаті спинки.
Випущеними стрілами
В лісосмузі зникли.
Уява домальовує
Те що пам’ять в полон захопила.

Куріпки
Коричневого відтінку
В тому віці
Самостійності
Без мами куріпки
Ще тримаються гурту
Мудро.
Не заморочується ця смілива птаха
Що буде завтра?
Дике створіння…
Яке ж виживати уміння?

Мого смутку
Енергетичний згусток
У вікні
Промайнула тінь.
Чорна хмара
На дорогу попереду впала.

Великий птах
Крил розмах
Як вістрям
Пронизує повітря.
Як літак шасі
Випускає пазурі.
Над землею летить низько…
Ковзає ніби слизько…
НЕ прикладаючи сил
Помах крил…
Знову піднімається в повітря
Траєкторію польоту мітить.
Полювання на живця
Мисливця?
Золотавий птах
Тобі комаха?
Зачаровуєш,
Мидитуєш,
Провокуєш?
Дивина
Моя машина?
Ясно що золотавий птах
Перетнув твій шлях?
Ніби воїн характерник
За ворогом стежить?
В браму часу
Залетів до нас?
З-землі Скіфів
Там ти був Грифом?
Перфоменс … ФЕНОМЕН?
Береш нас полон?
Незалежний,
Одинокий…
У вікно заглядаєш чорним оком…
Що шукаєш
Надомною літаєш?
Сім’ї не знаєш,
Зграї не тримаєшся?
Карою є чи нагорода
Твоя непокора?
Захищаєшся крилами плащем
Від вітру , під дощем…
Від спеки і морозів лютих
Лише з ворогами
І без друзів?

Чому мовчиш
Не відповідаєш?

Ворон:

«Багато запитань!
Відчепись!
Відстань!
Від тебе багато галасу
Потратив на тебе марно часу…»

Без прощавай!
Бувай!
Мене не забувай!
Телепортував…
Напевно в свій світ
Його відліт
Не залишив слід.

В моє віконечко
Заглянуло сонечко.
За примхливу осінь
Пробачення просить.
Хороший настрій
Дарує голубий неба простір.

 

27. 11. 2018р.