Print
Category: Оповідання
Hits: 4650
Star InactiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

(Трагікомічне гумористичне оповідання з розділу «Село та люди!»)

 Доброго дня, мій шановний Друже!

З тобою вітається Блакитна Кульбабка.

Як ся маєш? Як поживаєш? Як твої справи?

За буденністю життя чи маєш ти свято душі своєї, екстрим плоті своєї, духовну насолоду, практичні перемоги над матеріальними негараздами, політ думок у паралельні світи, блага чи проблеми твої вірні супутники?...

Ось таке нетрадиційне привітання!

В наш час які критерії життя є пріоритетними для тебе, Друже?

Чи виживаєш ти, ледве зводиш кінці з кінцями? Чи можливо, матеріальні статки дають змогу біситься з дурі та лізуть через горло?  Працюєш ти, не покладаючи рук своїх? Чи не встиг родитись, як все з неба впало, все маєш? Для чого паритись?

До чого це я веду?

Наша мережа інформаційних технологій дуже перенасичена різноманітними темами. Вибирай на свій смак.

Все що тайне стало явним і навпаки. Розпочну з того, що навпаки.

Раніше, при Радянській владі, ми хоч якось були ознайомлені з дійсним станом промисловості і у сільському господарстві. Словом, хоч якось доходила до нас інформація про всі галузі тодішнього народного господарства. Напевно тому що воно було народним?

На даний час, все в руках капіталістів. Спробуй щось рознюхай, узнай. Тепер все ша! Тихо!

Послухай та подивись, що повилазило!?!

Один жах!

Світ перевернувся! Природні катаклізми, зґвалтування, аварій, крадіжки, вбивства…

Все що доступне нам.

Комусь вигідно тримати всіх нас в страху.

Доступні нам розважальні програми. Поки що! Деякі! Є з них хороші. Визнаю. Особливо зацікавився народ екстрасенсами. Я в тому числі не-вик-лю-чен-ня.

Ваш слуга, це тобто я, так «порозкинув мізками», спів ставив факти і дійшов висновку: дійсно існують люди з над можливостями. Залежно від виховання вони несуть свою суть навколишньому світові. Тут тобі чорні маги, білі маги.

Тож я не пас задніх і теж екстрасенсорику прив’язав до подій свого життя. Слухай мою розповідь далі.

Рубрика – село та люди.

Називається «Сусідські війни», або щоб солідніше було – «Битва титанів»!!!

А що, ми теж не шухри-мухри!!!

Ось так! Знай наших!!!

Моя мама затятий атеїст по життю…

Не вірить ні в чорта, ні в …

Ні, не буду так категорично стверджувати. В Бога вона вірить по-своєму. Працювала моя мама все життя як віл. Не хитрила, не ховалась за чиюсь спину, бо не було за кого… Вона була, як ото в приказці, «вона і жінка, і мужик, вона і корова і бик!!!».

Важке було життя. Несла свій хрест достойно, не покладаючи з надривом сил. Хитрити, плакатись, ловчити не було того в неї… Не було часу на духовне…

На даний час її хрест несу я…

Свій несу та її несу. Куди діватись?! Серце у неї здорове. Ноги і руки вже десятий рік не працюють. Відпрацювалися… Я – її ноги і руки…

 

Відступ зроблю, шановний читачу.

Надалі все що буде в дужках,  то мої думки, не виказані в голос… Бо інколи слова не потрібні опоненту висловлювати в голос, тобі ж вони допоможуть зрозуміти ситуацію. Продовжую далі…

 

Одного разу приходить в гості до моєї мами сусідка, подруга мами, старенька така ж… Ведуть вони з мамою розмову, дискутують.

Сусідка: Ми все життя прожили, не знали ні зглазу, ні порчі, ні наговорів… Жили собі, працювали… (Розумна сусідка. Мене дістала мама своїм умозаключеннями, проста, наївна. Піддакує моя старенька беззубим ротом)

Мама: Так! Таки так!

Не втерпів та втрутився в бесіду. До сусідки розумної звертаюсь:

Я: Ви прожили, живете далі, своїми ногами ходите (все по легких роботах, на вісах та на складах зависала. У полі, біля корів, тракторів і комбайнів її не було.). чоловік путящий, працювали, дбали, мали. (Чи то чесно, питаннячко ще то?). Мамо, а ти все життя на важких роботах працювала… Стахановкою була, жили рвала. По війні з дитинства, з 10-ти років по пояс у воді на рисових полях, ловила рибу (артіль таку в колхозі заснували для дітей), за плугом ходила, помічником комбайнера була, рис обробляла, косу тягнула як мужик… Все то ти пройшла добросовісно з честю! А Ви (до сусідки) хоч раз косу в руках тримали? Вила знали? Пупок рвали? (до мами) Чому сімейне життя з чоловіком не склалося? Тато чому тебе за ворога мав? Що між вами пробігло, промайнуло? За молоду любилися, кохалися!!!

Потім запав на оковиту, прилип до неї… Ні діти, ні жінка милими, дорогими серцю не стали… Чому? – запитую маму. Чому все життя шкереберть у прірву полетіло? Твоя важка праця, та ще й армагедон в сім’ї. Де на даний час тобі почет та повага держави? Де?...

Забула, як ночами тікала від пияка-чоловіка? Ходила, бродила… терпіла, бо дітей потрібно на ноги ставити?

Після дурман-ночі вранці на роботу. Цілісінький день до праці на благо «родіни» - Батьківщини.

Хтось хитренько, умненько (натякаю на сусідку). А хтось жили рвав дурненько (натякаю на маму). Мамо, визнаю, у Вас не було іншого виходу! По-іншому не могла.

(Мамо, де ж Ви свій розум загубили?)

Піддакуєте на нещирі слова подруги-сусідки. Можливо хтось все ж таки керує нами та нашим життям (по мимо нашої волі).

Далі відповідаю ще одній своячениці, ровесниці мами, яка заявила мамі, глузуючи над калікою…

- Що ж ти таке робила, чого всі не робили в той час, коли молодшими та здоровішими були?

Хитренька тітко, Ви – не всі.

Один, єдиний епізод (розумниця хитренька) нагадую. Свідком, ще дитиною був я, тих розбиратєльств вашого чоловіка з председателем ковхоза. Бо…

Він дав вам завдання працювати на аеродромі, біля хімікатів – гірбицидів. О! Ваш чоловік, як гора став на ваш захист. Чуть було морду не набив представнику влади. Захистив. Відстояв вас.

Заскакую наперед. Тому розповідатиму по-порядку.

Вирощували рис у нас в совхозі. Зразу ж за селом розрили систему зволоження (чеки) для рису (канали). З іншого боку села був аеродром. Гори хімії були на тому аеродромі, недалеко біля моря, ще озеро там було.

Так от, шановна! Добровільно – принудітельно предсєдатєль видавав наказ іти «гребтись» в тій «заразі» - хімії. Заправляти вертольоти. Вони ж удобрювали рис, убивали тією хімією шкідників.

Чи пам’ятаєте шанована тітко, як ваш чоловік (царство йому небесне!) сварився-скандалив (бив морду предсєдатєлю), щоб той не посилав вас до тієї «зарази» - хімії на аеродромі? Відстояв! Захистив!

Хтось інший виконував за вас тую роботу шкідливу. Ось чому ви не всі! Тю на Вас!!! І так завжди!!!

Чи були ви, тітко, в полі на сонці? Чи то до корів? Чи то до телят?

Хитренько, умненько так скидували шкідливу та важку роботу на когось іншого! ? це тепер в наш час маєте однакову пенсію! Всі рівні!

Наскільки токсичні отруйні були яди? То можна догадуватись по наслідкам. Не один раз дурнуватий «пілотчик» не розрахувавши траєкторію польоту висипав не на рисову систему за селом ті яди, а прямісінько на вулиці, городи, домівки села.

Ваш знайомий (це тобто я) ще хлопчаком сидить учить уроки. Чую по даху дому щось лупить (камінням ніби). Думав – дощ з градом в сонячний теплий день. Во чудасія!

Вискакую подивитись на подвір’я. І…

Купалися в тому пороху ядів люди, вся живність, що була в господарстві. Собаки та коти чхали від тої «зарази». Здохли і кури, і гуси, і качки… Чи діти не помирали від тої хімії? До вас я звертаюсь розумниця – тітко – подруга мами.

Так витравили природу навколо села, що до сих пір жаби не водяться в тих канавах, рисових чеках.

Мамо, голуба моя, сива твоя голівонька. Все життя душа на розпашку.

Відкрита, чесна, працьовита, незаздрісна. Любила ти людей, але ж вони були підступними до тебе. Тобі б тоді навчитись захищати себе, свій розум, свою вроду, своє здоров’я. Та хоч якось відповідати на підлість людську. Ну хоч би не відповідати, а за-хи-ща-ти-сь від тої підлоти. Так, як твої подруги-ровесниці, розумниці хитренькі. Завжди «больненькі», коли потрібно виконувати сільську важку або шкідливу працю.

Моя бідолашна мама, ти до сих пір не віриш ні в зглаз, ні в порчу, ні в наговори!!!

Мамо, матуся!

Розповім ще один епізод з життя мого дитинства. Пам’ятаєте Кашпіровського? Так ось! Залетів якось до нашого села його послідовник, якийсь «зальотний» потєряний екстрасенс. Зібрався у домі культури (клубом називали ми його за радянські часи) народ.  Всі хочуть воочую побачити ті чудасії екстрасенса (не все ж то по телевізору дивитись).

Поробив він людям тим всім приколи різні. Хтось плаче, хтось скаче, хтось сміється, хтось співає, хтось ридає… Мене щось нічого не взяло. Дивлюсь я то на все широко відкритими оченятами. Дивуюсь тої чудасії! Жах та й годі!

Поприкалувався він, той екстрасенс-клоун над людьми. Поприкалувався на всі 100%. Потім, як чарівною паличкою, зняв ті при-ба-ба-хи з народу.

Не знімається то тільки з моєї мами. Жах! Вклякла на тому стільці. Руки, ноги заціпеніли, закрутила так, що при здоровому глузді б не змогла. Плаче! Ні, ридає! Кричить! Мотає своєю бідною голівонькою. Одним словом – не-вмі-ня-є-ма!

Не може той екстрасенс довести до тями молодуху. Рветься, втікає від когось!

Напевно від уявного чорта, від нечистої сили. Беруть чоловіки маму разом з тим стільцем, несуть на сцену до чародія-екстрасенса.

Довго він мотав своїми руками, пришіптував над мамою, поки довів її до ума. Набралися Ви, мамо, тої нечистої сили за життя, що самого екстрасенса налякали. Вам тоді екзацеріка потрібно було (того, що злих духів виганяє) викликати.

На даний час, мамо, мені з тою вашою «нечистю» боротися приходиться.

Мама моя такий собі характер має, як то кажуть:

- В хворому тілі – здоровий дух!!!

Ще раз подумки запитую, більше себе ніж Вас, мамо:

- Де ж Ви, мамо, свій розум загубили? Піддакуєте на нещирі слова сусідки!

Сам собі спостерігаю, думаю-гадаю,роблю висновки по життю.

По мимо своєї волі «задєлався» я селянином. Так обставини склалися.

Земля є. потребує уходу. Не заростати ж бур’янами?

Зорати, заборонувати, посіяти, виростити урожай, обробляти гірбицидами. Зібрати зерно (точніше скосити комбайном). На даний час, щоб обробити все з нуля і отримати урожай на своїх 50-ать сотках потрібно вкласти не менше як 3000 гривень.

Зібране зерно куди діти?

«Єстєствєнно» потрібно тримати в господарстві живність. Примітивно образно тую ж курку! Не думай, що так легко! Слухай далі.

На кінець то я дійшов - добрався до теми – сусідські війни.

Всі дбаємо – маємо! Одне діло своє. Інше – сусідське.

Своя праця цінується, надбання зберігаються.

Друга справа – сусідська праця!

Засіяв я город. Ось і всходи. Радісно зеленіє пшеничка, пробивається скрізь землю. З кожним днем все ве-се-лі-ша-є…

Весело і сусідським куркам.

На ніч сусіди закривають кури, бережуть від Чупа-Кабри. В день випускають. І не кормлять. Курча ж не дурне. Біжить до молодих всходів. До сусідської пшенички, бо свого у господарстві немає. Економлять хозяєва-сусіди. Курка біжить на зелень, на город до мене…

Погребтись, поскубати не тільки зелені, але й дістати ту, що в землі…

Вроді безбідна курка, а перериє, нагрібає котловани за день.  Це одна, а як що штук так 20-30-ать за раз. Це тільки з одного боку, від одного сусіда, а сусідів ж двоє, з обох боків налітають.

Уже не-ве-се-ла моя пшеничка. Плачевна, ображена, обіжина, поскубана, нещасна…

Ваша Блакитна Кульбабка, як отой дурень просить милостиню, так і я ходжу по сусідах, прошу:

- Закрийте, будь ласка, курей, шкоду мені роблять!

Тільки дійшов до порогу хати, знову курка в городі. «Наша пісня хороша, розпочинаємо знов». Просиш! Бігаєш! Хочеш зберегти урожай. Так довгі роки митарства. Днів в році за 360-ать.

Нагліють сусіди, разом зі своїми курми. Як назвати сусіда? Коли в нього курка - курва?

Ця зараза як птаха літає і як звір швидко бігає. Друга тобі Чупа-Кабра. То дійсно проглядається навмисне врєдітєльство сусіда. Лише такої думки я дійшов далі по життю. Витерпівши ту наругу, зневагу над собою і своєю працею роками,… А сусід, падло, тішиться…

Спочатку просив, потім сварився. Бо не інакше як навмисне випускати ту злощасну курку-курву. Ну ніяк інакше то все пояснити не можу.

Став ворогом всім сусідам. Із-за курки! Уяви собі! Не мені бігати за своє просити надоїло, а сусідові зліва. Таке собі єство пів чоловіка (як дивишся згори до пояса), пів жінки (від пояса до п’яток). Одним словом – гемофродіт. Не втерпів той бідолашний моїх «домагань» - послав мене на х-р.

Той сусід, гемофродіт, він же спить і мріє побувати на тому х==у. Він та обділена доленькою його жінка, бо підспівує своєму жінкоподібному чоловікові, посилаючи мене на три літери.

Сам ж того не мають. Напевно що так? Він іде на город, наймит слідом йому велику подушку несе. Як ти думаєш, що в нього (гемофродіта), де у чоловіків «інструмент» ? Так от я теж не знаю, догадуватися приходиться. Виходить так, що коли він відбував термін покарання у тюрмі, то його «інструментом» була ж--а. чому я так думаю?... береже він її понад усе…

Спостерігав я тут за ним. Ось уяви…

Коли перед ним людина багата, наш гемофродіт-пінгвін (уяви, нехай пробачить мені ця благородна птаха), так відставить свою ж--у, на напівсогнутих ногах, подібно в реверансі б’є поклоном перед багатієм, запобігає. Всім своїм обліком Ахнотона на понижених тонах мови, схилить голову, очі опустить додолу. Мова його достойна людини, слова ллються як музика, улесливо.

Ну що ж би ти робив, як би тебе мали в своїй дупі? Як ото до мене – словарний набір повний жаргоном Зека. Завжди на понтах, крутелик хамовито-наглий. Наймит уже втік від нього. Затрахав він його.

Одного разу воссідав я по своїм справам у туалеті. То як раз по межі з цим сусідом – хамом. Чую як Гемофродіт повчає свою жінку піти найти собі (їй) дружка-бойфренда: «Тебе в пользу да и в хозяйстве при-го-дит-ся.» Можливо один на двох. Бо він таки признав, що хворенький на одне місце. Сам признав. Чесно! Не брешу! Що почув, то й вам переказав. Чув на власні вуха. Так от до чого я веду?

Гемофродіту ж потрібно якось задовольняти свої сексуальні забаганки. Ось він і дрючить мене своїми курми. Тільки так я можу пояснити його поведінку. А ти що скажеш, коли він кожну жінку не минає, просить – ви-со-са-ти?

Посварюсь з ним – притримає мій сусід-пінгвін на декілька днів курей, потім знову став пускати. Піди додумайся до того? Це не кожному дано в такій спосіб задовольняти свою похіть.

Надалі мої дії. За рік натренував я песика змалечку ганяти тих клятих курей з городу. Виростив хорошого товариша собі в підмогу у війні із сусідами, точніше з їхніми куріями. Джафаром назвав. Красень. Типу бульдога, тільки на коротких ногах, білий в чорну латочку, короткошерстий, в мініатюрі бульдог, бо в два рази менший.

В день тримав його на прив’язі. Бачу нашестя на посіви клятих ворогів – курей. Відв’язую його. Він стрілою мчить по городі, кури розлітаються в різні боки, аж пір’я летить. Розумний песик. Весь в свою маму Марту. Прибилась якось весною до мене, до двору приблуда. Відкормив, обігрів бідолагу. Вскорі привела Марта мені двійко песиків-цуценят. Серед них був Джафар. Другого віддав людям. Джафара лишив собі.

З Мартою довго боровся я. Дуже розумна була собачка, але видно здичавіла чи що… Любила вона волю понад усе. Ніяк не хотіла на цепку сидіти. Всі ті мотузки, цепки порве, понищить і вирветься на волю… Не хотіла бути як всі… Не прив’язував би її, як би шкоду не робила… Вирветься на волю і біда. Уяви…

З ночі встаю вранці, і що повстає перед моїм зором – жах!

Що я бачу? Поле битви…

Гуси, кури, качки… Хто лежить замертво, хто повзає, хто шкандибає або кульгає… От біда! Чупа-Кабри не потрібно. Своя Собака-Кабра. Скажеш, що не загороджені? Загороджені і захищені курником! Як вона умудрялась проникнути, то ціла її наука. Під тином рів викопувала і підкоп робила риючи, потім по стріхам будівель перелітала як птаха і по деревам, як кішка лазила…

Знову прив’яжу ту звірюгу Марту. Хто упертіший? (Звичайно не я). Вийшов не я. Вона напевно? Так і пішла з цього життя, з цього світу, не захотіла бути поневоленою. Завішалась на тому цепку на заборі… Мав я клопіт. Скажи мені, друже, чи не із-за своєї доброти-глупоти мав твоя Блакитна Кульбабка такі збитки своєї праці? Підібрав, приютив знедолену собачку. Сміх крізь сльози. Що вона залишила після себе, то це ось таке мале своє цуценя, Джафара. Виростив я хорошу собі підмогу, вірного друга.

В день він на цепку. Відпускав на ніч. І як ото в тої пісні співається: «Не проползёт границу враг, не пролетит границу птица…» (можливо не точно).

Служив він добре… Тільки одного разу, після чергового нашестя курей-диверсантів на мої посіви, спустив я свого охоронця на курей… Гонить Джафар, як завжди, курей – пір’я летить, до місця проживання їх. Щез з виду за кущами, за деревами сусідського саду… Чую! Паф! Стрельнуло ружо… Біжу по городах через сусіда Гемофродіта до сусіда Чавка. Чому Чавка? Тому що з того рота тільки гадості і вилітають.

Уяви собі Горилу (Орангутанга) під два метри росту, руки нижче колін, розум у голові відсутній, відповідні мовні звуки.

Кличу Джафара. Бачу собачка моя лежить мертва і нікого…

Всі поховались, ретирувалися, відступили.

Кличу сусіда Орангутанга, смекнув, що то його робота.

Виходить із-за своєї схованки, із-за будови, очі ховає. Вони, очі, завжди заховані десь там в прорізі щік. А тут бігають винувато туди-сюди, туди-сюди. Прорізались, таке би мовити.

Я: Що ж ти мудак наробив?

Він: Твоя собака моїх курей лапала!

Я: Ти бачиш, що моя собака лапає твоїх курей, а що твої кури роблять біду в моїм городі – тобі повилазило?

Придурок мовчить. Вступив у менопаузу розумом.

Я: Так нехай тобі все життя так буде «добре», як ти мені тільки що зробив, Скотина!

Пішов я з утратою та болем у серці…

Гори пропадом такий однокласник!

Через деякий час, якось біжить знадвору моя жінка, кричить мені:

- Бери ружо, зірвався пес (як пити) у Чавка, нищить садженці в городі (по весні). Стрільни того пса. Риє звір, грібе… Бери ружо!

Я: При чому тут пес, якщо хазяїн - придурок?

Не захотів спускатися до рівня Горили.

На базарі якось зустрілись ми – я, Ваш Блакитна Кульбабка та Чавк. Як ні в чому не бувало суне мені руку-лапу свою для вітання. Бридку, ненадійну руку сусіда-односельця.

Я: Собаку мою убив і в друзі набиваєшся?

Відсмикнув він свою руку як від вогню.

До нас жінка Чавка підгребла-підкотила. Та так, як кістка в горлі (може то щось інше пошкодило ті її зв’язки) заговорила-заспівала. Вона все так говорить-брякає, як крякає. Це вона до мене, вигороджує так свого Горилу, що буцім то я брешу, як жінка моя завжди бреше. Не став я з дурою зв’язуватись!

Знаєш, друже, до чого вона те крякнула? Так от і не знаю! Напевно… Ні, не знаю!

Щоб очистити своє сумління. Мені ж немає чого брехати, видумувати. Тут по чистому бери і розповідай про приключенія людиноподібних. Видно їй дюже потрібно правду за брехню виставити. Злизати обставини.

Не хотів я то писати про цего мудака-однокласника Чавка, але…

Уже написав оповідання, що ти читаєш, шановний. Покопався в своїй пам’яті з минулого, юності нашої.

Опишу, чому терпіти не можу ту підлу людину. Я його як побачу, все спливає в пам’яті одна історія…

Вразила вона мене, травмувала, до нестями. Не можу пробачити собі, що став невільним свідком тої події – людської підлоти. Гидко, бридко було. Змовчав я, мов би став спільником з Чавкових підлих діяній його. Не шукаю собі виправдання, описати то мушу… бо… не повторіть моїх помилок.

Життя – то бурхливе море!... Інколи події затягують, а безучасність потім гнітить… До чого це я?

Як ви знаєте, що село наше розташоване на березі Чорного моря. Одним словом – курортна місцина. Був курсантом, приїздив на канікули додому. Літні канікули. Юність…

Чавк саме відслужив в армії. Дебелий чоловічок був. Чуть красивше за Орангутанга.

Збиралась молодь по вечері разом. Спілкувались. Що повідав нам Чавк?

Відпочивають у них в домі дід з онучею. Гарне дівчатко 14-ати років. Бачив я її на морі. «За-ко-хав-ся» Чавк у неї… Через деякий час розповідає нам всім свої перемоги. Як він т-----в ту малолітку. Дід спить через стінку, а він її, як то кажуть, поімел. Пропонує таким же як сам (без совісті і честі) її, в своїм так би мовити колі – передає естафету. Підтошнило мені тоді від нього, від того Горили Чавка. Сміялись «друзі» над перемогою дурня. Я ж зробив вигляд, що мене в тому колі де-бі-лів не було… Таки більше там мене і не було!

Ця історія переслідувала мене і надалі. Не шукав я зустрічі з нею, тим дівчам. Пробігло, промайнуло декілька років. Яке ж було моє здивування, коли на весіллі у Чавка знову зустрів те дівчатко. Це ж потрібно було так закрутити бідолашній дівчинці голову, що вона приїхала на весілля до «першого свого підлого зрадливого кохання». Подарувала ще й золоті колечко чи сережки тоді жінці Чавка на весіллі.

Бідолашна моя дівчинка, голубонька. Знала б ти, що за «нечисть» твій перший коханий… Орангутанг би так мовити дика звірюка не поступив… Разом зі своєю нареченою, як вони потішались, посміхались поза очі над тобою!!!

Дурненьке дитятко 16-ти років!

Можливо краще, що ти про те не-здо-га-ду-ва-лась? ? ?!

Мені ж випала така можливість підгледіти закутки підлості людської в образині Чавка.

Нехай боронить Боже нас від того!

Від зрадливої похоті людської!

Люди на нашому селі  є, до яких не немає до чого причепитись. Працюють, несуть себе достойно, порядні, доброзичливі…

Не є екземпляри, що тільки слідом і пиши. Анекдоти за ними слідом ходять. Один з них – Чавк! То факт!

Одним словом – та грець з ним! Ось лише у Орангутанга я таки теж чогось навчивсь.

Якось по весні пораюсь у винограднику, підрізаю його, скопую землю, віття обрізаю, одним словом- гребусь. Уже з другого боку сусідські кури вирвались мені на посіви пшениці. Десь до десяти штук. Жінка сусіда бігає у своєму дворі… Кричу :

- Господиня, забери курей з мого городу… - крикнув я їй.

- То не мої кури… Рубля то кури (сусід її з іншого боку).

Пішов я і прогнав тих курей. Тільки дійшов до місця роботи, кури знову в городі. Ну знову розпочались мої митарства…

Роботи немає, як солдат Швейка.

Підгрібаю хмиз, підрізаю виноградник, копаю землю, ганяю курей… Десять робіт роблю, і ні однієї в толк не маю. Розізлило мене те ханжество сусідів до печінок дістало.

Пішов і взяв ружо. Думаю, хоч одну курку в сраку встрелю. Здалось би сусідці сіллю шандарахнути туди ж та не можна… Підходжу до межі. Сусідка уже в садку своєму щось гребеться, зовсім поруч. Тут же неподалік чоловік її, син, батько її. Кури знову у мене в городі.

Запитую знову сусідку:

- То не твої кури в моєму городі?

Вона ще не бачить мого ружа, не піднімаючи очей від роботи відповідає заучено затято:

- Ні, кури не мої. То кури Рубля.

Я зі спокійною совістю піднімаю ружо (я ж знаю, що то її кури)

І…

Ба-бах!

Курці однієї в сраку таки поцілив. Інші ж порозлітались аж пір я летить.

Летить і моя сусідка як «пташечка», чуть було труси не загубила, а може і загубила на городі? За одну секунду загнала курей так би мовити Рубля до свого двору, закрила їх в огорожі…

Чоловіча маса застигла із роззявленими ротами і вилупленими очима…

З німим запитанням – що то було?

Жінка, як фурія, пролетіла повз них, промчала на швидкості звуку, а може і світла…

Я ж стою, задоволений своєю роботою та з чистою совістю – тож «Рубля кури»!...

Всім своїм виглядом промовляю до них, спробуйте рипнись, суньтесь… Тут Вам не Тю-тьо-ха стоїть, а бувший військовий з ружом! Охороняю свої кордони!

То ясно?

Заморочив я тебе, шановний читачу!

До чогось таки тебе я веду, підвожу своєю розповіддю.

Напевно проілюструвати з яких катаклізмів збудоване моє життя?

Б’єшся, як риба об лід… Хочеться мати плоди свої праці… Воно ж з усіх боків, якась напасть приключається. Западло!

О! Розкажу ще!

Завелась у мене криса. Чи не подія?!

Але я кошмар пережив. Хитрюща зараза!

Як ніч, так цупить в мене курчат. Уже величеньких, як голуби. Із 28 залишилось 18-ать. І то не полишала ні сліду, ні виду. Вдень всі – вранці недораховую одного. Щезла криса.

Поніс знову втрату песика також. Це від чи то від чумки, чи то від моєї отрути на крису, чи то від сусідської трутки? Хто знає?

Одна у мене собачка Зоська залишилась. Так підперло, підтошнило в той час від тих проблем, негараздів, від дурки сусідської. Бій титанів – сусідів … То не для мене…

Як завжди в скрутну годину звернувся до Всевишнього Всесильного – Мудрого Отця нашого!

- Господи, як що ти посилаєш мені всі випробування, я їх прийму зі смиренням. Якщо ж то хтось поробляє умишлено порчею, зглазом, наговорами, навєтом та плітками, бо не мають поваги до мене, до моєї праці ні з кого з сусідів? Підкажи, укажи, хто це?

- Укажи, хто то є!!!

Підкажи, навчи як остерігатись від тієї нечисті та боротись з нею, що навалились та обложили мене зі всіх сторін.

Подіставав з горища всі раніше закинуті ікони мамині, розвішав по хаті. Понаставляв обереги, часнику і цибулі зв’язки в хаті порозвішував. Та й забув про все…

З новими силами до праці, життя продовжується, потрібно працювати, виживати…

Забулося за турботами, новим пригодами той крик душі, те звернення. Забув я, але Отець Наш, Всевишній все пам’ятає! Так я думаю, бо…

Пройшов час. Вичищаю на зиму пічку. До мами прийшла подруга-сусідка провідати стареньку. Ну прийшла, та й прийшла.

Говоріть собі. Мама тут же на ліжку сидить. Для подруги стілець стоїть поруч. Сідай собі жіночко – гостя, коли вже прийшла. Але що це? Відчуваю, що ця літня жінка ну просто насунулась на мене ззаді своїм передком, по всьому моєму тілі розтягнулась…

Думаю, що то за дамагатєльсство, стара розвратніца? Що за чортівня?

Легенько розвертаюсь! Боронь Боже штовхнути стару жінку. Як це можна? В моїй голові то неприпустимі речі… В її маразматичній голові допустимо на мене полізти, лягти на мене ззаду своїм передком. Безсоромниця, розвалюха чогось хоче чи що? Розвертаюсь! Вона ні кроку назад, як амбразура. Мушу підняти очі,… дивлюсь їй прямо в глазниці, не бачу одного ока…

Там Бланш! Фінгал! Глаз заплив! Синище на весь глаз і щоку.

Я: Боронь Боже! Що це з вами? Дід замастив, вдарив? Чи ще щось?

Бабця: Чи що! – відповідає бабця…

- Вставала до одвірка в дверях і гепнулась…

(знайома відмовка молодих солдат з синяком під оком)

У мене просто слів забракло.

Промайнуло в голові:

- О, Боже, Всевишній, Всевидячий, дякую, що ти мені дав знак… Буду обережніший з нею… Не даром в селі її відьмою поза очі кличуть (не вірив), та що на метлі часто літає…

Чому саму вона, та бабця з представниць сестер во Хрестє (баптистів) мені нашкодила своїм язиком?

Бо дуже завидюща по життю та сусідка мамина ну дюже «добра». Має до того ж погане око в переносному сенсі, а тепер і в прямому…

То не тільки моя думка…

Село гудить тим явищем екстрасенсорики в обличчі моєї старенької сусідки….

 

Як ти думаєш, Друже? То дійсно поданий знак мені?

 

На тому до побачення.

Розповідь вела Блакитна Кульбабка.

 

10.12.2012 р.