Print
Category: Вірші
Hits: 317
Star InactiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

На зів'яле листя мороком
Впав туман порохом.
Смуток - печалі тавром
Пізньої осені пора.

Спиться - насниться
Така небилиця…
Осінь чарівниця
- Провидиця!

Знає що витворяє
Марення напускає.
Чарівна мить
Блудить – туманить.

Закидала осінь землю заспану
Сивим волоссям пасмами,
Коштовними підвісками
В кришталю роси виблискують.

Щедро насипала
Золота, перла, срібла
Що з дерев здерла.
Наперекір усім
З глузду з'їхала зовсім.

Багато! Не бідно!
Собі подібно.
Голову морочить!
Так їй зручно.

За вікном в ночі
Мерехкотять маячки,
Розбрелись селом
Електричні ліхтарі навколо.

Ніби відлунням
Щирого каяття
Холодним багаттям
За своє палке життя.

Вітер завиває
Не розібрати слова…
Затихає…
Стогін видихає.
Ритмічно – хаотично.

Ніби каже:
- Є межа! Є межа!
Проснись! Стережись!
Пісня під дикий свист.

Затихає
Підбирає слова.
Ловить мить
Бубнить:
- Поруч лихо
Крадеться тихо-тихо!
Далі товче реп:
- Лихо іди геть!
Іди геть!

Скреготить, рипить:
- Лихо тобі смерть!
Тобі смерть!
Вереск несамовитий, крик
Слів втрачається зміст..
Натомість
Лише вітру злість!

У – у – у - у…!
Я тебе лихо знайду…
- у - у - у…!
Вітер нагнав страху
І на мене і на лихо.

Коливає вітер
Дерев віття.
Чи не останнє листя
Зриває!На землю смітить!

Відкупу щедрі дари
Купи-гори…
Золота, срібла…
Уявне видає за грішне
«Праведне і грішне».

Дійсна лише скупа сльоза
Виноградної лози
Зігнулася долу
Голісінька - гола…

Зігрітися хоче
Шепоче:
- Я - який Жах! Жах!
Золотаве листя іржа!

В корі головного мозку
Писклява доріжка
Безперервно шкребе
Мозок ріже
Залишає слід свіжий.

Лишила сну спокою
Відкрила межі простору,
Відірвала від ліжка,
Понесла душу грішну.


Чорним птахом
Летить до моря степом.
Втікає від лиха
Несе журбу на крилах.

Чорному ворону
Не соромно.
Не на марне
Його існування.

В лабіринтах долі
Незалежність і волю
Зберіг як міг.
Ворогів не шукав
Та й друзів не мав.
.
В сучасному світі
Кому потрібні
Гідність, честь, совість?
Відданість?

За хмарами пустка
Смутку густо…
Смуток
Як порятунок.

За птахом осінь
Летить слідом у простір.
Краплинами сліз пір’ячко
Чистить від відчаю.

Туман лихо – горе
Топить в морі.
Смуток – печаль
Летить в астрал.

Я знаю
Що птах шукає.
Аж ген за небокраєм
Сонечко зустрічає!

Білесеньким птахом
Без жалю і страху,
Здолавши лихо,
Жагу до життя несе на крилах.


Світанок розбудив ранок
Променями сонця
Постукав у моє віконце.

В променях світла
Душа повернулась до тіла.
Подарувала в міру:
Любов! Надію! Віру!

25.12. 2019.
«Блакитна Кульбабка»